Навігація

Вся література розділена за тематичною ознакою, для швидкої навігації перейдіть в один з роділів в меню. Якщо Ви маєте бажання допомогти бібліотеці, надіславши нам електронну версію примірника будь-якого твору, зверніться, будь ласка, до головного бібліотекаря

Тематичне меню

Допомога проекту

Ці сайти дуже полюбляють літературу:

Не тільки література

Лінки на інші ресурси


Ласкаво просимо до бібліотеки!

У нас Ви знайдете літературу будь-якої тематики: від стародавніх творів і класики вітчизнянної та зарубіжної літератури до сучасних інформаційних виданнь, підручників тощо. Щиро віремо, що ті знання, які Ви отримаєте обов'язково стануть Вам у нагоді.

Колекція нашої бібліотеки регулярно поповнюється новими творами письменників та поетів насамперед українською мовою

Основною метою формування бібліотеки українською мовою є допомога в інформаційно-довідковому обслуговуванні читачів, пошуку, відборі, бібліографічному описі джерел для написання наукових робіт; виконанні бібліографічних довідок; популяризації бібліотечно-бібліографічних та інформаційних знань; підготовці та виданні бібліографічних посібників, покажчиків тощо

Тож, приємного перегляду сторінок електронної бібліотеки!

Інші ресурси

Кобзар Т.Г.Шевченко

Тарас ШЕВЧЕНКО

А. О. Козачковському

Давно те діялось. Ще в школі,
Таки в учителя-дяка,
Гарненько вкраду п'ятака –
Бо я було трохи не голе,
Таке убоге – та й куплю
Паперу аркуш. І зроблю
Маленьку книжечку. Хрестами
І везерунками з квітками
Кругом листочки обведу.
Та й списую Сковороду
Або   Т р и   ц а р і є   с о   д а р и.
Та сам собі у бур'яні,
Щоб не почув хто, не побачив,

Виспівую та плачу.

І довелося знов мені
На старість з віршами ховатись,
Мережать книжечки, співати
І плакати у бур'яні.
І тяжко плакать. І не знаю,
За що мене господь карає?
У школі мучилось, росло,
У школі й сивіть довелось,
У школі дурня й поховають.
А все за того п'ятака,
Що вкрав маленьким у дяка,
Отак господь мене карає.

Ось слухай же, мій голубе,
Мій орле-козаче!
Як канаю я в неволі,
Як я нужу світом.
Слухай, брате, та научай
Своїх малих діток,
Научай їх, щоб не вчились
Змалку віршовати.
Коли ж яке покрапиться,
То нищечком, брате,
Нехай собі у куточку
І віршує й плаче
Тихесенько, щоб бог не чув,
Щоб і ти не бачив.
Щоб не довелося, брате,
І йому каратись.
Як я тепер у неволі
Караюся, брате.

Неначе злодій, поза валами
В неділю крадуся я в поле.
Талами вийду понад Уралом
На степ широкий, мов на волю.

І болящеє, побите
Серце стрепенеться,
Мов рибонька над водою,
Тихо усміхнеться
І полине голубкою
Понад чужим полем,
І я ніби оживаю
На полі, на волі.
І на гору високую
Вихожу, дивлюся,
І згадую Україну,
І згадать боюся.
І там степи, і тут степи,
Та тут не такії,
Руді-руді, аж червоні,
А там голубії,
Зеленії, мережані
Нивами, ланами,
Високими могилами,
Темними лугами.

А тут бур'ян, піски, тали…
І хоч би на сміх де могила
О давнім давні говорила.
Неначе люде не жили.
Од споконвіку і донині
Ховалась од людей пустиня,
А ми таки її найшли.
Уже й твердині поробили,
Затого будуть і могили,
Всього наробимо колись!
О доле моя! Моя країно!
Коли я вирвусь з ції пустині?

Чи, може, крий боже,
Тут і загину.

І почорніє червоне поле…
– Айда в казарми! Айда в неволю! –
Неначе крикне хто надо мною.
І я прокинусь. Поза горою
Вертаюсь, крадуся понад Уралом,
Неначе злодій той, поза валами.

Отак я, друже мій, святкую
Отут неділеньку святую.
А понеділок?.. Друже-брате!
Ще прийде ніч в смердячу хату,
Ще прийдуть думи. Розіб'ють
На стократ серце, і надію,
І те, що вимовить не вмію…
І все на світі проженуть.
І спинять ніч. Часи літами,
Віками глухо потечуть.
І я кровавими сльозами
Не раз постелю омочу.

    Перелічу і дні і літа.
Кого я, де, коли любив?
Кому яке добро зробив?
Нікого в світі, нікому в світі.
Неначе по лісу ходив!
А малась воля, малась сила,
Та силу позички зносили,
А воля в гостях упилась
Та до Миколи заблудила…
Та й упиваться зареклась.

Не поможе милий боже,
Як то кажуть люде.
Буде каяння на світі,
Вороття не буде.

    Благаю бога, щоб світало,
Мов волі, світу сонця жду.
Цвіркун замовкне, зорю б'ють.
Благаю бога, щоб смеркало,
Бо на позорище ведуть
Старого дурня муштрувати.
Щоб знав, як волю шанувати,
Щоб знав, що дурня всюди б'ють.

    Минують літа молодії,
Минула доля, а надія
В неволі знову за своє,
Зо мною знову лихо діє
І серцю жалю завдає.
А може, ще добро побачу?
А може, лихо переплачу?
Води Дніпрової нап'юсь,
На тебе, друже, подивлюсь.
І може, в тихій твоїй хаті
Я буду знову розмовляти
З тобою, друже мій. Боюсь!
Боюся сам себе спитати,

Чи се коли сподіється?
Чи, може, вже з неба
Подивлюсь на Україну,
Подивлюсь на тебе.
А іноді так буває,
Що й сльози не стане.
І благав би я о смерті…
Так ти, і Украйна,
І Дніпро крутоберегий,
І надія, брате,
Не даєте мені бога
О смерті благати.

[Друга половина 1847,
Орська кріпость]

Ще, дещо цікаве

Українське слово

Корисні посилання

Спонсори нашого проекту наведені нижче

Довідка